Наша школа - ніби весна.

Живе тут легенда, пісня і казка.

Кращої школи  в світі  нема!

       У затишному куточку на окраїні Охтирки у пахучих квітниках заховався невеликий гомінливий двір. Сонячно квітує він з ранньої весни до пізньої осені. Серед яскраво-рожевих, білих, блакитних острівців, насіяних і виплеканих дбайливими руками, серед п’янкого буйно цвіту айстра, замріяних чорнобривців - привітна, як довколишній світ зеленої краси, скромно розташувалася споруда школи № 9.

А до школи звідусіль в’ються стежини. Щоранку по них щебетливими юрбами поспішають до школи хлопчики та дівчатка ось уже 102 роки.

Це  мало чи багато? Якими ж були ці  роки? Чого досягла школа за цей час? Що прагнула зробити?

          Можна з упевненістю сказати, що це були роки плідної праці, творчого пошуку. Ці роки – неначе марафон наввипередки з часом. Ні кроку назад, тільки  вперед, постійний процес самонавчання, самовдосконалення.

          Коли вперше гостинно відчинила двері наша школа для учнів, точно встановити не вдалося. За довідкою інвентар бюро,  школа була збудована у 1910 році земською управою, однак спогади  випускниці 1911 р. Півторак Меланії Василівни протирічать довідці,  бо вже в 1911 р. вона закінчила 3 класи школи. На фотографії випускника Горішнього Івана Олексійовича зазначено, що у 1908-1909 р.р. він був учнем школи. Отже, припустимо вірогідно, що  школа розпочала своє існування з 1908 року, бо про це свідчать очевидці.

Офіційною ж  датою заснування школи вважається 1910 рік, згідно з довідкою інвентарбюро. Із періоду заснування до 1917 року школа називалася земською, бо з листа випускника 1928 року Колодяжного І.А. дізнаємося, що на фасаді школи довго ще проступав напис «Земська школа». Навчання у цьому навчальному  закладі  тривало 3 роки.

      Із листа колишнього учня школи Колодяжного І.А. довідуємося, що з 1913 р. по 1931 р. завідуючою школою була Анна Олександрівна Стешенко, про що свідчить довідка, яка зберігається у музейній кімнаті школи.

Анна Олександрівна була і вчителькою. Школі було присвоєно ім’я Стешенка, але це не мало нічого спільного з прізвищем цієї людини, бо в той час, дізнаємося з листа того ж таки випускника Колодяжного І.А., школам присвоювалися імена відомих письменників.

У місті школа значилася під номером 3. Із якого часу стала № 9 поки що не встановлено.

Учні з теплом у серці згадують свою вчительку Анну Олександрівну: «Вона була для  школярів  як рідна мати. На всіх перервах була серед нас».

       Із 1917 до 1932 року школа була чотирирічною, а до 1961 року  відома була як семирічка.

Гуртківцям школи  вдалося познайомитися зі спогадами  колишньої вчительки Шапар Таїсії Іванівни, яка працювала у школі з 15-річного віку (1932 -1936 р.р.).

Вона повідомила, що з вересня 1932 року у школі була вже піонерська організація. Головою ради дружини був Горішній Михайло, членами дружини: Мясніков Михайло, Колодяжний Іван, Шаповал Антоніна, Каменський Іван. На той час у школі працювало троє вчителів-комсомольців: Шапар Таїсія Іванівна – вчитель початкових класів, Андрієвська Клавдія Федорівна, яка викладала географію, та Андріївський Віктор Петрович - учитель української мови.

        Дуже цікаво проходили у школі піонерські збори, особливо біля вогнища. Піонери допомагали колгоспам «Червоний комунар» та  ім. Крупської в прополці овочевих культур, вели боротьбу з сільськогосподарськими шкідниками: довгоносиками, ховрахами. Цікавим, змістовним було життя у школі в післяурочний час. У цей період у школі був створений струнний оркестр, учасниками якого були вчителі і учні. Керував оркестром директор школи Тищенко  Микола Олексійович. Шапар Таїсія Іванівна вміла грати на мандоліні, гітарі, балалайці, контрабасі.  Виступали у школі, а також у колгоспах.

         Колишні учні школи з почуттям поваги згадують директора школи Тищенка Миколу Олексійовича, який працював з 1932-1939 рік. Він був вимогливим і водночас добри, чуйним. У школі панувала дисципліна. Микола Олексійович, як стверджують учні, володів гіпнозом. Ось тому, про нього ходили легенди. Учні не дозволяли собі в присутності директора школи шуміти, бігати навіть на перервах. Проходячи повз будиночок, у якому жив директор школи діти замовкали, припиняли розмови, стишували ходу.

Із 1939 р. по 1941 р. директорував Ролик  Іван Семенович. Людина  чуйна, добра, вимоглива, справедлива.

Під час Великої Вітчизняної війни в період окупації заняття у школі не проводилися. У приміщенні школи був німецький госпіталь, неподалік німці зробили кладовище. Напередодні відступу німецькі воїни, розрівнявши могили з землею, спалили і березові хрести.

          У 1943 р. після звільнення  Охтирщини від фашистських окупантів у школі  відновилися  заняття. Із 1943 р. по липень 1944 р. директором була  Сопітько Віра Сидорівна, уважна, стримана. Висока вимогливість поєднувалася з глибокою компетентністю, щирою підтримкою у ті важкі воєнні роки. Умови навчання були жахливі. У переповнених класах навчалися діти різного віку. Домашні завдання виконували на папері, який слугував пакувальним матеріалом, на мішках. Підручників було кілька на клас.

У класних кімнатах було холодно. Техпрацівники самі заготовляли хмиз, ряднами приносили з лісу, гребли голки для того, щоб протопити грубку.

           Із листопада 1944 року школу очолив демобілізований через контузію з рядів Радянської Армії Вітер Іван Наумович. Він відзначався скромністю, чуйністю, добротою та вимогливістю. Завжди дбав про єдність і дружбу вчителів як запоруку високих успіхів навчально-виховного процесу.

Випускники школи згадують і до цього часу, як у голодному 1947 році вчителі Вітер Марія Трохимівна, Сич Олександр Васильович приносили учням своїх класів хліб, посипаний цукром, а іноді й булочки та пиріжки.

Колектив, очолюваний Іваном Наумовичем, був дружний, працьовитий. Вчителі дбали про авторитет своєї школи.

          З 1961 року  школа стала восьмирічною. У 1967 році Іван Наумович пішов на заслужений відпочинок, подбавши про початок будівництва нового  приміщення навчального закладу, оскільки класи були переповнені, а класні кімнати розташовувалися, крім основної будівлі, ще на двох допоміжних територіях і вчителям було не зовсім зручно за час перерви потрапити на урок у класи, які знаходилися за 700 метрів від центральної садиби.

З1967 року колектив школи очолив Василь Гнатович Гапко.

         За час перебування його на посаді директора було добудоване приміщення майстерні, де, крім кабінету обслуговуючої праці, знаходилась шкільна бібліотека і їдальня, яка до цього часу знаходилася у підвальному приміщенні, яке ранньою весною заливалося талими водами. Щоб уникнути черг у їдальні, техпрацівники приносили пиріжки і булочки великими кошиками у філії, де навчалися учні початкових класів. Учні початкових класів забезпечувалися безкоштовним молоком. Заняття проводилися у 2 зміни.

         Оскільки школа розташована на окраїні міста, в ній навчалися і діти з навколишніх сіл: Гай Мошенки, Михайленкового, Буймерівки, Мошенки. Початкову школу вони відвідували у с. Мошенка  та с. Михайленковому.

Ці навчальні заклади вважалися дочірними і підпорядкувалися школі № 9. Випускники початкової ланки переходили на навчання до старших класів у школу № 9.

        Так як дітям цих сіл було далеко добиратися до школи, правління колгоспу ім. Крупської організувало підвезення спеціально обладнаноювантажною машиною протягом осені і зими. Ранньою осінню і весноюдіти добиралися до школи в основному велосипедами.

Правління колгоспу щороку виділяло таку спеціально обладнану машину і для поїздок на екскурсію учнів школи після закінчення навчального року та вчителів до моря під час відпустки.

        Цікавим було шкільне життя у 70-80х роках.

Василь Гнатович дбав про престиж школи. У навчальному закладі часто відбувалися міські, районні, обласні семінари.

Районний семінар вчителів біології. 1977рік

      На високому рівні у школі було налагоджено учнівське самоврядування. Піонерська дружина ім. Ю.Смірнова у  конкурсі-огляді до Дня піонерії  неодноразово займала І місце. Кращі піонери школи представляли її  на обласному конкурсі у м. Сумах. Урочисто, хвилююче проходили у школі  прийоми у жовтенята учнів 1 класів, у піонери третьокласників та у  комсомольці – восьмикласників. Справжніми  святами були у школі піонерські, комсомольські збори.

Урочисті піонерські збори, присвячені річниці Радянської Армії

1977 рік

       У позаурочний час учні збирали металобрухт, макулатуру, соснові бруньки та шишки, виготовляли синичники. восени протягом місяця учні середніх і старших класів  допомагали колгоспу ім. Крупської збирати урожай, весною відвідували виробничу практику у  лісництві на прополці саджанців, на полях сусіднього  колгоспу на  прополці саджанців та  технічних культур. Це згуртовувало учнівські колективи,  виховувало працелюбними

                                                             Посадка лісу в Охтирському лісництві

1979 рік

З 1974 року  при школі був організований табір праці і відпочинку, який спочатку знаходився у                   с. Михайленкове у приміщенні початкової школи, а потім у Лутищанській школі на базі колгоспу ім. Леніна.

День починався із  ранкової зарядки. Після сніданку діти працювали 4 години на прополці городини, потім обідали, відпочивали, подорожували. Після вечері організовували цікаве проведення дозвілля .

У 1972 році закінчено добудову приміщення школи з 8 класних кімнат. На будівництві працювали всі: батьки, учителі, технічний персонал, учні.

Сучасне приміщення школи

Згодом побудована нова  їдальня на 120  місць,  у якій могли пообідати всі бажаючі.

Приміщення шкільної їдальні

         У 1987 р. Василь Гнатович пішов на заслужений відпочинок, доручивши шкільні справи своєму учню Коваленкові Михайлу Олександровичу, який очолював колектив школи до 1994 року. Він подбав про будівництво нової котельні.

Теперішній директор  Бондаренко  Володимир  Олександрович дбає про  імідж школи, намагається створювати умови для  успішної роботи та навчання, тому у 2002-2003 н. р. зайняла І місце у міському конкурсі на  кращий  навчальний заклад серед шкіл І-ІІ ступенів.

Педагогічний колектив школи, стимулюючи та заохочуючи всіх учасників навчально-виховного процесу, прагне залучити учнів до активної діяльності на уроці та в  позакласній роботі на основі повного використання потенціалу успіху, ресурсів довіри, стимулювання та заохочення.З цією метою було введено шкільну валюту «козачки», яка розподіляється по класах  згідно з Положенням. Підсумки підводяться у кінці навчального року, визначаються і нагороджуються класи переможці і призери. Учні школи стимулюються подяками та грамотами  власного зразка із зображенням символіки школи.

Зразки «Подяки» та «Грамоти»

Фотографії  кращих учнів заносяться на стенд «Ними гордиться школа».

Традиційним  стало щорічне свято талантів, на якому підводяться підсумки роботи закладу.

       У рік, коли школа святкувала 90-річчя свого заснування у навчальному закладі було відкрито музейну кімнату історії школи. У фондах музею зберігаються оригінальні фотодокументи, особисті речі учнів та вчителів школи, їхні листи та спогади.

      Напередодні ювілею з метою виховання справжнього громадянина-патріота рідної землі, школи було створено шкільну символіку. Земляки, поетеса Г. Будянська та композитор Г. Ванфулін, створили ліричний твір «Школа над озером», який став гімном навчального закладу.                 

       Має школа і свій герб, над створенням якого працювали учні під керівництвом учителів Шаповалова О.В. та Циганкова В.О.

Герб школи

       Спланована й  спрямована робота з обдарованими дітьми дає свої результати.

Учні школи  постійно стають переможцями й призерами  другого й третього турів всеукраїнських предметних учнівських олімпіад.

      Колектив учителів приділяє досить уваги  й виховному процесу.  Його реалізація ґрунтується на основних і важливих принципах:

• школа – для дитини: вищим показником оцінки роботи школи вважається самопочуття в ній  кожного учня;
• висока вимогливість до учня повинна сполучатися з повагою до його людської гідності;
• навчання й виховання – взаємозалежні процеси, засновані  на взаємодії педагога, вихованця й батьків.

Дотримуючись даних принципів, у  школі введене учнівське самоврядування. Його мета: сформувати в дітей почуття господарів навчального закладу; уміння співпрацювати на принципах гласності й демократизму, активне й свідоме освоєння учнями технології законотворчої діяльності.

З метою естетичного виховання  в школі працюють гуртки сучасного танцю, вокалу, філія художньої школи.

На базі спортзалу функціонують спортивні секції з футболу, легкої атлетики.